Оржевська Наталія Іванівна

Оржевська Наталія Іванівна

(1859-1939)

 

Якщо б на місці Наталії Іванівни Оржевської була

інша людина, історія Житомирського

національного агроекологічного університету

складалась би теж інакше, у всякому разі, на етапі

зародження.

Наприкінці 2009 року урочисто святкувалось 150-річчя від дня її народження у Новій Чорториї, Житомирі, Одесі, Санкт-Петербурзі та Новоград-Волинському на її честь встановлено меморіальну дошку. В наукових конференціях взяли участь історики, краєзнавці, літератори, бібліотекарі, церковні діячі, архівісти, студенти, школярі.

Архієпископ Євлогій назвав цю видатну жінку святою, при відкриті у Житомирі під час Першої світової війни, обладнаного нею лазарету в общині Червоного Хреста.

Народилась вона у 1859 році у Царському Селі під Петербургом. Походила зі старовинного княжого роду визнаних військових, громадських, державних, політичних діячів Шаховських. У 16-річному віці стала фрейліною при імператорському домі. У 1883 році видана заміж за товариша міністра внутрішніх справ, сенатора Петра Васильовича Оржевського, з 1893 року – генерал-губернатора Віленського, Ковельського, Гродненського. Після раптової смерті чоловіка у 1897 році переїхала до маєтку у Нову Чорторию Новоград-Волинського повіту, Волинської губернії. Добудувала палац, спорудила церкву-усипальницю на честь Петра Васильовича.

Все своє життя і велику спадщину поклала на милосердя, благодійність, допомогу знедоленим. Новоград-Волинське однокласне училище перетворила на двокласне; Ново-Чорторийське розширила настільки, що всі діти шкільного віку, незалежно від соціального стану, отримали можливість  навчатися; відкрила зразкову амбулаторію, пошту, телеграф, очолила Новоград-Волинський повітовий Червоний Хрест. На власні кошти придбала будинок для амбулаторії та лікарні. Вже у перші місяці російсько-японської війни 1904-1905 років організувала збір 5 тисяч карбованців, сотень пудів теплого одягу для відправки на фронт. Брала участь у переговорах щодо визволення військовополонених.

З початком Першої світової війни очолила Волинський губернський комітет Червоного Хреста, попечительську раду Житомирської Маріїнської общини сестер-жалобщиць; була заступником голови Волинського відділення допомоги постраждалим на війні солдатам та їх сім’ям; попечителькою патронату для скалічених воїнів; очолювала товариство боротьби з дитячою смертністю.

У 1920 році Новочорторийський маєток передала державі. Восени в ньому розмістилась переведена у зв’язку з військовими подіями і проведенням лінії Керзона (передачі частини земель Росії, Польщі та іншим державам) Ледухівська нижча сільськогосподарська школа. Це стало можливим лише тому, що жителі Нової Чорториї власними силами, незважаючи на складну ситуацію, часту зміну влади, зберегли у повній цілісності всі будівлі, в тому числі і палац Наталії Василівни Оржевської, який  найкраще за все підійшов для розміщення навчального закладу.

У школі та незабаром вже у технікумі викладала німецьку мову. У 1923-1925 роках розгорнула широку благодійну роботу у Києві. У 1932-1933 роках врятувала сотні голодуючих житомирян.

У 1934 році звинувачена за ст.7,54-11 КК УРСР і вислана до Казахстану. У 1939 році до Житомира надійшов її останній лист.